03/02/2026
Мій перший вчитель на HR-шляху сказав мені фразу, яка сформувала мене, мій подальший шлях і ставлення, в принципі, до процесу, найму, як такого.
«Ніколи не забувай, що завтра ТИ можеш опинитись «по ту сторону барикад. Як тобі хотілось би, щоб це було?»
З тих пір я десь років 15 працювала в наймі.
Працювала в гарних компаніях.
Одного разу, закривши двері однієї - я опинилась на ринку праці, мережа N (локальна, що для мене було своєрідним дауншифтінгом по рівню компанії), я проходжу 4 етапи співбесід на роль HRD- перший етап - hr (в майбутньому потенційно в моєму репорті 😉), потім 2 власники і фінансовий директор.
Далі ще 2 етапи !!- співбесіда з «запрошеним HRD з дружньої компанії» (як виявилось, це була компанія одіозного Черняка.. тут без коментарів) і проективний тест «Дом-дерево-человек») я, якщо що, тільки отримала диплом ДНУ псих факультету.
Кульмінація в тому, що мені роблять офер і пропадають… я тоді дуже хвилювалась, чомусь це було дуже важливим для мене.
Мої змоги зʼясувати статус - закінчились формальною відмовою по типу тест показав, що в вас в пріоритеті сімʼя, а не карʼєра)) угу, так теж буває)
Пройшло, певно, що років з 12-15, і на одну з наших вакансій мені напряму наполегливо, не раз, стукається один з власників тієї мережі (бізнесу того давно немає).
Я намагаюсь відповідати всім. Тут не встигла, можливо, прокляте підсвідоме, але не відповіла на мейл від нього.
Захід через моїх колег «Надь, от є класний кандидат, подивись».
І я поспілкуюсь, в мене замість образ тільки вдячність, що тоді так все склалось.
В мене до нього купа пропозицій, різних, але
буде і універсальна порада:
«Ніколи не забувай, що завтра ТИ можеш опинитись «по ту сторону барикад.»
