19/02/2026
Нас очікує величезний ефект відкату. Поки ми знаходимося в середині подій, під обстрілами, у боротьбі то з холодом, то з мос***, то ще з якимись небезпеками, наша увага зосереджена на важливому, що дійсно заважає жити.
А коли туман війни розсіється, нас чекає купа відкриттів. Ми побачимо, скільки всього побито і розбомблено, скільки просто поламалося і ніхто не ремонтував, бо "не на часі", а скільки просто розкрадено, бо ніхто не дивився. Війна несе розруху в багатьох вимірах, але головне, щоб та розруха не оселилася як прийнятна норма в нашій голові. Бо тоді ми дійсно в небезпеці.
Розруха починається з простого, я знаю, що я роблю погано, і продовжую це робити. Це може стосуватися будь-чого, роботи, прибирання, догляду за власною оселею.
От, наприклад, латає майстер дорогу і знає, що ця вправа не має сенсу. Бо технології не витримані, матеріали не всі ті, що треба, та й погода не підходить, але продовжує робити, як уві сні. Якщо прокинутись, то можна сказати "Ей, ми перекрили місто на пів дня, але наша робота зникне за другу половину дня, здається, це не має сенсу. Давайте подумаємо трохи довше і зробимо за ці самі пів дня іншим разом, але толково".
Або з їжею, якщо є час і продукти, краще приготувати смачне, ніж несмачне. Ви точно це помічали по їжі у столових. Будь-які ресурси можна перетворити у варево, а можна приготувати смачну страву.
Розруха починається з погодження на "варево" і відсутності старань. Я розумію, що сил на старання є не у всіх або навіть у всіх їх немає, але краще чесно нічого не робити, ніж просто знищити ресурси в імітації роботи.
Бо війна виїдає ресурси в необмеженій кількості, тому ще нищити їх на імітацію геть не годиться.
Ми не виграємо у москалів у ресурсності. Поки грубий схудне, то худий здохне. Зате худий вміє жити на небагато, просто і потребує менше ресурсів. Тут у нас з'являється шанс — через системність, ощадливість, послідовність і свідоме, відповідальне використання ресурсів ми можемо обіграти ворога.