15/08/2020
Фото з Історією
Насправді це фото 👨👩👧👧сім'ї, де кожен член родини намагався залишити щось після себе, зовсім не сподіваючись, що про це хтось скаже чи згадає тепер. 🕰Дерев'яне обрамлення для звичайного радянського годинника зробив дідусь Іван, мамин тато. Він мав всього лиш чотири класи освіти, але був людиною такої мудрості та простоти, якою похизуються не всі професори та коучі-психотерапевти. Він працював на сільській фермі, а маючи вільний час - у власній столярці, де будь-які неможливі завдання перетворювалися у прості рішення. Я ніколи не бачила дідуся вживу, але мені здається, що знаю його по-особливому, бо на цьому годиннику я вчилася відрізняти час і розрізняти 🤦♀️римські цифри, на вікні, яке дідусь зробив між кімнатами, мама вперше дозволила щось намалювати і тим показала, що вона вірить в "маленького художника" в мені. А вхідні 🚪двері, які дідусь зробив для нашого будинку і віз із Запорізької області до Херсонської на мотоциклі з каляскою, стільки разів відпускали в різні 🗺світи та пригоди і ще більше разів приймали мене додому обій-мами.
Дивлячись на те, що дідусь залишив у нашому будинку, хоч був далеко, ще більше переконуюся, що важливою є не фізична присутність, а бажання віддавати і дарувати без умов і очікувань💞.
Поруч з дідусевим годинником - 🌸фіалки і братчики, які вишивала бабушка Лєна, як ми її кликали. Завжди пам'ятатиму, як вона усміхалася і казала "ох, с*киному сину", що висловлювало її здивування і захоплення водночас. Родині бабуся залишила дуже багато вишивок хрестиком, серед них ікони Богородиці Почаївської, кожну з яких вона вишила для своїх трьох доньок. Про її досягнення в цьому мистецтві навіть якось написали в 📜районній газеті, чим я дуже пишалася, коли була мала (та й зараз, зрештою)).
Мама розповідала, що коли в бабці Лєни почав погіршуватися 🤓зір, вона може й вишивала менше, але все одно не полишила цього заняття. Дивина в тому, що згодом зір до неї повернувся стовітсотково і вона взагалі не одягала окуляри. Ця історія додає мені 🌞впевненості, що коли займаєшся улюбленою справою попри все, не загострюючи увагу на труднощах фізичних чи фінансових, а просто виконуючи те, що приносить внутрішній мир та затишок, то Бог подбає, як все обернути на краще.
Ну і третя річ, яку ви бачите на фото - це подушка, що вишила моя мама. Ця нова робота нагадує мені про дитинство, яке в прямому сенсі розчиняється в ароматі 💜лаванди, бо чомусь саме цю ефірну олію додавали в воду, коли мене купали. Скільки мені тоді було років? Мама каже, що два, а я так чітко пам'ятаю запах, що навіть ця подушка мені пахне лавандою. Мама для мене є прикладом людини, яка не зупиняється в саморозвитку та самовдосконаленні, яка любить і вміє 👩🚀роз'язувати складні вузли і завдання, може перешити 56 розмір у 48, робить неймовірні мозаїки із залишків тканин, блискавично 📈рахує в умі... і ще багато чого, про що, напевно, напишу в якомусь з наступних постів.
Бачите, звичайнісінька світлина, але яке ж незвичайно прекрасне життя простих людей, коли вони вкладають душу в те, що роблять. І нехай їхня копітка праця буде зауважена через десятиліття, все ж вона вкладе свою лепту в серця та історії інших людей. І так працює ефект 🦋метелика)))
