10/07/2026
📚
Є книги, які просто розповідають історію. А є ті, що змушують озирнутися, коли підлога рипить у порожній кімнаті. «Чорне весілля» Сергія Пономаренка - саме з другої категорії.
merzlova прочитала роман, у якому українське село перестає бути мальовничим тлом і перетворюється на щось, що дихає в спину, а фольклор - на живу, небезпечну силу, яку не можна пояснити раціонально. Ділимося її враженнями від книги, де межа між кримінальною драмою та давньою легендою стирається майже до невідчутності.
«Чорне весілля» Сергія Пономаренка - це той випадок, коли село на карті починає поводитися як жива істота, що дихає тобі в спину.
Велика Тиша тут зовсім не тиха. Вона скрипить дошками, розповідаючи історії, які краще було б не слухати після заходу сонця. Бо варто лиш трохи затримати погляд на темному вікні чи старій хаті - і ти вже не впевнений, що дивишся на реальність.
Автор грає на дуже знайомому страху: коли фольклор перестає бути “казкою з підручника” і повертається у свій первісний стан - як щось, що не пояснюють, а обходять стороною. Мавки, перелесники, примари - тут не декорації, а майже рівноправні учасники подій. І саме в цьому найсильніший момент роману: відчуття, що межа між справжнім злочином і легендою настільки тонка, що її майже неможливо розгледіти.
Але далі історія ніби різко змінює темп. Там, де я очікувала повільного занурення в морок, роман різко почав набирати обертів - розслідування, пояснення, сюжетні повороти, які так і сипалися один за одним. Містика, яка спочатку буквально дихала поруч, поступово відступає, залишаючи більш “земний” детектив.
І от тут виникає відчуття легкої втрати магії: ніби тебе вели темним лісом із запаленим ліхтарем, а потім раптом увімкнули звичайне світло і сказали: “Бачиш, це просто дерева”.
Проте навіть у цьому є свій шарм. Бо «Чорне весілля» - не про ідеальну симетрію сюжету. Ця книга про стан, коли старі історії починають проростати крізь сучасність, і ти вже не впевнений, де закінчується легенда, а де починається справжня кримінальна справа.
Цей роман для тих, хто любить, коли українська міфологія не лежить мертвою в енциклопедії, а повертається - трохи небезпечною і дуже живою.
