https://www.facebook.com/108581648550392/

Meteor shower, Kyiv (2026)

17/06/2022

3. Атмосфера Венеры на 96% состоит из углекислого газа, ее давление у поверхности эквивалентно 92 атмосферам. Это создает мощнейший парниковый эффект. Из-за него температура поверхности планеты составляет 470°С. Это выше точки плавления свинца, олова и цинка.

4. Плотность атмосферы Венеры составляет 6,5 % от плотности жидкой воды на Земле. В этих условиях углекислый газ фактически приобретает некоторые свойства жидкости.

12/06/2022

Біологічне і геологічне майбутнє Землі можна екстраполювати на основі передбачуваних ефектів кількох довгострокових впливів. До них належать: хімічний склад поверхні Землі, швидкість охолодження внутрішньої частини планети, гравітаційні взаємодії з іншими об'єктами Сонячної системи і постійне збільшення світності Сонця. Невизначеним чинником в цій екстраполяції є постійний вплив технологій, впроваджуваних людьми, таких як кліматична інженерія, які можуть викликати значні зміни на планеті.[3] Нинішнє голоценове вимирання[4] викликано технологіями, і наслідки можуть тривати до п'яти мільйонів років. Своєю чергою, технології можуть призвести до вимирання людства, в підсумку чого планета поступово повернеться до більш повільних темпів еволюції, обумовлених винятково довгостроковими природними процесами.[5]

Через проміжки часу в сотні мільйонів років, випадкові небесні явища представляють глобальний ризик для біосфери, що може призвести до масових зникнень. До них відносяться удари комет або астероїдів, а також можливість масивного вибуху зірки, званої надновою, в радіусі 100 світлових років від Сонця. Інші великомасштабні геологічні події, більш передбачувані. Теорія Міланковича пророкує, що на планеті будуть тривати льодовикові періоди, у всякому разі, до тих пір, поки не закінчиться четвертинне зледеніння. Ці періоди викликані змінами ексцентриситету, нахилу осі і прецесії орбіти Землі.[6] У межах циклу суперконтиненту який триває, тектоніка плит, ймовірно, призведе до утворення суперконтиненту через 250-350 мільйонів років. За деякий час в наступні 1,5-4,5 мільярда років, нахил осі Землі може почати піддаватися хаотичним перемінам зі зміною нахилу осі до 90°.[7]

12/06/2022

Земля утворилася приблизно 4,54 млрд років тому з дископодібної протопланетарної хмари разом з іншими планетами Сонячної системи. Формування Землі завдяки акреції тривало 10—20 млн років. Спочатку Земля була повністю розплавленою[2], але поступово охолола, і на її поверхні утворилася тонка тверда оболонка — земна кора.

Незабаром після утворення Землі, приблизно 4,53 млрд років тому, утворився Місяць. Одна з сучасних теорій утворення єдиного природного супутника Землі стверджує, що це відбулося як наслідок зіткнення з масивним небесним тілом, яке назвали Тейя.

Первинна атмосфера Землі утворилася внаслідок дегазації гірських порід і вулканічної активності. З атмосфери сконденсувалася вода, утворивши Світовий океан. Попри те, що Сонце на той час світило на 70 % слабше[джерело?], ніж тепер, геологічні дані свідчать, що океан не замерз, що, можливо, пов'язане з парниковим ефектом. Приблизно 3,5 млрд років тому сформувалося магнітне поле Землі, що захистило її атмосферу від сонячного вітру.

Анімація поділу Пангеї (надконтиненту)
Утворення Землі і початковий етап її розвитку (тривалістю приблизно 1,2 млрд років) належать до догеологічної історії. Абсолютний вік найдавніших гірських порід становить понад 3,5 млрд років і, починаючи з цього часу, веде відлік геологічна історія Землі, яка поділяється на два нерівні етапи: докембрій, що тривав приблизно 5/6 усього геологічного літочислення (близько 3 млрд років), і фанерозой, що охоплює останні 570 млн років. Близько 3—3,5 млрд років тому внаслідок еволюції матерії на Землі виникло життя, почався розвиток біосфери — сукупності всіх живих організмів (так звана жива речовина Землі), яка суттєво вплинула на розвиток атмосфери, гідросфери й геосфери (принаймні в частині осадової оболонки). У результаті кисневої катастрофи діяльність живих організмів змінила склад атмосфери Землі, збагативши її киснем, що створило можливість для розвитку аеробних живих істот.

12/06/2022

Земля обертається навколо Сонця еліптичною орбітою (дуже близькою до колової) з середньою швидкістю 29 785 м/с на середній відстані 149,6 млн км із періодом, що приблизно дорівнює 365,24 доби (зоряний рік). Земля має супутник — Місяць, який обертається навколо Землі на середній відстані 384 400 км. Нахил земної осі до площини екліптики становить 66°33′22″. Період обертання Землі навколо своєї осі становить 23 год 56 хв 4,1 с. Обертання навколо власної осі зумовлює зміну дня і ночі, а нахил земної осі до площини екліптики разом із обертанням навколо Сонця — зміну пір року.

Форма Землі — геоїд. Середній радіус Землі становить 6371,032 км, екваторіальний — 6378,16 км, полярний — 6356,777 км. Площа поверхні земної кулі 510 млн км², об'єм — 1,083·1012 км³, середня густина — 5518 кг/м³. Маса Землі становить 5976·1021 кг. Земля має магнітне і тісно пов'язане з ним електричне поля[джерело?]. Гравітаційне поле Землі зумовлює її близьку до сферичної форму й існування атмосфери.

За сучасними космогонічними уявленнями, Земля утворилася приблизно 4,7 млрд років тому з розсіяної в протосонячній системі газопилової речовини. Внаслідок диференціації речовини Землі, під дією гравітаційного поля, в умовах розігріву земних надр виникли і розвинулися різні за хімічним складом, агрегатним станом і фізичними властивостями оболонки — геосфери: ядро, мантія, земна кора, гідросфера, атмосфера, магнітосфера. У складі Землі переважає залізо (34,6 %), кисень (29,5 %), кремній (15,2 %), магній (12,7 %)[джерело?]. Земна кора, мантія і внутрішня частина ядра тверді (зовнішня частина ядра вважається рідкою)[джерело?]. Від поверхні Землі до центру зростають тиск, густина й температура. Тиск у центрі планети становить 3,6·1011 Па, густина — приблизно 12,5·10³ кг/м³, температура — від 5 000 до 6 000 °C. Основні типи земної кори — материкова й океанічна, у перехідній зоні від материка до океану — кора проміжної будови.

11/06/2022

Барицентр системы Плутон — Харон находится вне поверхности Плутона, поэтому некоторые астрономы считают Плутон и Харон двойной планетой. Такой вид взаимодействий крайне редко встречается в Солнечной системе, уменьшенным вариантом такой системы можно считать астероид (617) Патрокл[125]. Кроме того, эта система необычна синхронным вращением обоих тел: и Харон, и Плутон всегда повёрнуты друг к другу одной и той же стороной. Таким образом, если смотреть с одной стороны Плутона, Харон виден всегда (и не движется по небу), а с другой стороны не виден никогда. Точно так же виден Плутон с Харона[99]. Особенности спектра отражаемого света приводят к заключению, что Харон покрыт водным льдом, а не метаново-азотным, как Плутон. В 2007 году наблюдения обсерватории Джемини позволили обнаружить на Хароне участки с гидратами аммиака и водяными кристаллами, что позволяет предположить наличие там криогейзеров[126].

Согласно проекту Резолюции 5 XXVI Генеральной ассамблеи МАС (2006) Харону (наряду с Церерой и Эридой) предполагалось присвоить статус планеты. В примечаниях к проекту резолюции указывалось, что в таком случае система Плутон — Харон будет считаться двойной планетой. Однако в итоге приняли иное решение: Плутон, Цереру и Эриду отнесли к новому классу карликовых планет, а Харон не попал даже в их число, поскольку является спутником.

11/06/2022

Харон
Основная статья: Харон (спутник)
Сообщение об открытии Джеймсом Кристи первого спутника Плутона было опубликовано Международным астрономическим союзом 7 июля 1978 года. Его временным обозначением стало 1978 P 1[122], а 3 января 1986 года МАС утвердил[123] для него имя Харона — перевозчика душ умерших через Стикс. Его диаметр составляет 1212±6 км (чуть больше половины диаметра Плутона), а масса — 1/8 массы Плутона. Это очень большие соотношения (для сравнения, масса Луны составляет 1/81 земной, а у остальных планет масса всех спутников не составляет и тысячной доли массы планеты). Расстояние между Плутоном и Хароном (точнее, большая полуось орбиты Харона относительно центра Плутона) — 19 596 км[5].

В период с февраля 1985 года по октябрь 1990 года наблюдались чрезвычайно редкие явления: попеременные затмения Плутона Хароном и Харона Плутоном. Они происходят, когда восходящий или нисходящий узел орбиты Харона оказывается между Плутоном и Солнцем, а такое случается примерно каждые 124 года. Поскольку период обращения Харона — чуть меньше недели, затмения повторялись каждые трое суток, и за пять лет произошла большая серия этих событий[76]. Эти затмения позволили составить «карты яркости» и получить хорошие оценки радиуса Плутона (1150—1200 км) и Харона[124].

11/06/2022

У Плутона известно пять естественных спутников, один из которых — Харон — намного больше остальных. Он был открыт в 1978 году Джеймсом Кристи, а остальные — значительно позже с помощью телескопа «Хаббл». Никту и Гидру обнаружили в 2005 году[18], Кербер — в 2011[19], Стикс — в 2012[21]. Все они обращаются по почти круговым орбитам примерно в экваториальной плоскости Плутона в ту же сторону, что и он вокруг своей оси[5].

Ближайший к Плутону спутник — Харон; дальше идут Стикс, Никта, Кербер и Гидра. Все они близки к орбитальному резонансу: периоды их обращения соотносятся примерно как 1:3:4:5:6. Три спутника — Стикс, Никта и Гидра — действительно находятся в резонансе с соотношением периодов 18:22:33[116].

Спутниковая система Плутона интересна тем, что занимает очень малую часть возможного объёма. Максимальный возможный радиус стабильных орбит для его проградных спутников оценивают в 2,2 млн км (для ретроградных — ещё больше)[117], но фактически радиус орбиты известных спутников Плутона не превышает 3 % этой величины (65 000 км).

Харон вращается синхронно с Плутоном, а другие спутники — нет: периоды их осевого вращения намного меньше орбитальных, а оси вращения сильно наклонены к осям Плутона и Харона[118].

Все 4 маленьких спутника Плутона имеют неправильную форму и неожиданно яркие (геометрическое альбедо около 0,6, а у Гидры — даже 0,8). Это существенно больше, чем у Харона (0,38) и большинства других небольших тел пояса Койпера (около 0,1); вероятно, они покрыты довольно чистым водяным льдом[5][118][119][120].

Meteor shower

17/06/2022

12/06/2022

12/06/2022

12/06/2022

11/06/2022

11/06/2022

11/06/2022

Address

Telephone

Website

Alerts

Shortcuts

Share

Category