17/07/2022
Я не втратила дому.
І роботу я в цілому зберегла. Із знайомих мені людей тільки один загинув на війні. Найближчі всі вціліли. На велике щастя. Мені вдалося виїхати, коли стало в березні геть мені неспокійно. В мене були гроші пожити деякий час в Європі. І друг допоміг знайти швидко квартиру в найпрекраснішому місті Польщі. І власники квартири виявились настільки добрими до мене, що я найменше тричі плакала від їх доброти. Одна абсолютно незнайома мені жінка влаштувала в офісі в себе збір серед колег, назбирали нам з дочкою на подарунковий сертифікат в магазин одягу. Ми, приїхавши в незнайому каїну, мали можливість влаштувати собі маленький шоппінг. Я правда відчула багато добра за цей час від незнайомих людей. Знайшла чудових людей, яких би дуже хотіла залишити в своєму житті.
Але. Я втратила майбутнє. В тому розумінні, до якого прагнула. Мої заробітки впали. Я не знаю, коли зможу відновитися. Я весь час до війни працювала над тим, щоб нарешті переїхати в свій дім, це було для мене супер важливо. Зараз я навіть не можу планувати, коли це стане знову можливим. Мій дім знову став для мене недосяжним. Я перестала думати подорожами. Я не знаю, коли зможу знову кудись поїхати. Вся моя увага зараз зосереджена на тому, щоб втримати те, що я маю. І постійна тривога. Завжди.
До чого всі ці буковки. Ми всі втратили дуже багато через війну. Просто безмежно. Через те, що комусь здалося загалом дуже норм прийти і сказать - тепер тут наша земля. Ахуєть, таваріщі. Шоб ви виздихли, суки.