The Fund Of Innovative Projects

23/07/2026

СОЦІОЛОГ ГОЛОВАХА ПРО ПРОТЕСТИ І ДОВІРУ ДО ВЛАДИ
Директор Інституту соціології НАН України, член-кореспондент НАН України, д.ф.н., професор Євген Головаха в розпал нової хвилі «картонкових» протестів дав інтервʼю Суспільному, яке було оприлюднено в текстовому та відеоваріантах на платформі Ютуб. В ситуації, коли події змінювалися не тільки щоденно, але й неодноразово протягом дня, коли стрічка новин нагадувала кулеметну, коли президент постійно зустрічався з провідними воєначальниками, Федоровим у пошуках виходу із ситуації і вироблення загальноприйнятного компромісу, а протести між тим тривали – давати науковий аналіз було подібно тому, як брати руками з багаття картоплини, що обпікають. Тому вчений говорив, зважуючи кожне слово, розуміючи, що будь-який прогноз розвитку подій може бути різко зкорегований життям швидше, ніж інтерв’ю оприлюднять.
Журналістка Олена Ремовська на початку розмови поцікавилась у гостя як він сприймає ці гарячі події з позиції соціолога? Який запит суспільства насправді стоїть за цими протестами?
-«Я розглядаю це, -відповів соціолог, - як результат функціонування в Україні громадянського суспільства, яке існує навіть у таких важких умовах. І сподіваюсь, що громадянське суспільство почують. Згадаймо, що наприкінці 2025 року і в січні 2026-го, під час важкої зими було падіння настроїв. А за останні пів року ми спостерігаємо підвищення за багатьма показниками, які визначають стійкість суспільства до спротиву агресії. І постать Федорова як міністра оборони — таке іноді буває — чітко в масовій свідомості пов'язалася з цими успіхами. Федоров набув, я б так сказав, легендарних рис у масовій свідомості, а вимога його повернення звучить як запит на відновлення справедливості.
На питання журналістки: «Які фактори зійшлися в одній точці, що ці протести взагалі стали можливими?» професор вказав на певне накопичення напруження в суспільстві, яке проривалося, як наприклад у гострому конфлікті львівської молоді з поліцейськими та військовослужбовцями з ТЦК.
-«Коли в 2025 році ми запитували людей: "Які проблеми ви бачите для України зараз?", саме проблему мобілізації більше як половина громадян – найбільша кількість – назвали як головну нерозв'язану проблему. Потім уже йшли корупція та низький рівень життя. А на першому місці – проблема мобілізації. Тому були вже настрої. І вони пов'язані з тим, що люди були в напрузі. Все-таки багато втрат, ступінь невротизму й тривожності зростає.
У молодих людей більше проблем зі сприйняттям війни. Приміром, Київський міжнародний інститут соціології запитував, на які поступки можна піти для того, щоб зупинити війну. І молодь у відповідях була згодна на значно більші поступки, ніж старше покоління. Тому що молоді воювати. І для молоді це важка перспектива. Тому якщо війна триватиме, ми маємо рахуватися з тим, як ситуацію сприймає молодь.
Чому молодь вийшла до театру Франка з протестами проти звільнення Федорова? тому, що він їм дав надію. Розумієте, потроху зменшувалась надія на те, що ми переможемо. Це видно з опитувань, які проводяться з 2022 року. Але за останні півроку з'явилися обнадійливі ситуації – з постійними атаками на росіян, із призупиненням просування росіян. Нова тактика війни, де переважають дрони, які не дають ворогу йти вперед. І це пов'язали з постаттю Федорова як нового міністра оборони, як людини, яка включила нові механізми. Вони в нього повірили. Вони повірили, що ймовірна перемога вже не така далека, як здавалося.
Журналістка нагадала, що Сирський став на цих протестах антагоністом. Хіба це не є дещо небезпечним роздвоєнням в уявленні людей?
Євген Головаха відповів, що вбачає у цьому певну конкуренцію поколінь. Для молоді більш зрозумілою є постать Федорова, який уособлює нові підходи, застосування у війні нових технологій, щоб більше воювали дрони, застосовувався штучний інтелект тощо. Молодь, яка виходить на "картонкові" протести, розраховує на представника більш близького для них покоління — і вони покладають на нього надії, тому що вони дійсно живуть в абсолютно новому світі, до якого людям старшого покоління не так легко пристосуватися. Федоров в очах багатьох набув особливого статусу. Хочемо ми чи ні, його пов'язують із надією на успішне закінчення війни в осяжні терміни. І тому, коли його відправили у відставку – це водночас сприйнялося багатьма як відставка надій цих людей.
Досі ще практично немає опитувань, які свідчили б, як загалом громадська думка ставиться до цієї ситуації. Лише маркетингово-соціологічна фірма Gradus навела таку цифру: 61% опитаних підтримали Федорова. І лише 15% підтримали рішення президента про його відставку.
Федоров – це нове покоління. Це нова стратегія з розрахунком на нові технічні засоби ведення військових дій. Сирський – це традиційна війна, в якій він мав розв'язувати проблеми координації діяльності всіх підлеглих йому частин. Цей конфлікт просто мав бути: «Федоров не був політиком. Його рейтинг як політика в масовій свідомості був дуже невисоким — умовно як кандидата на посаду президента. Залужний – так, Зеленський – так, потім – Буданов. А Федоров там десь, розумієте. Ніяк. Тобто він не був політиком. А от тепер – зробили. Причому легендарного політика. І він це підтвердив своїм брифінгом, що він уже став політиком. Там він використав властиві політикам методи впливу на масову свідомість».
Для того, щоб ми чинили потужний спротив, - наголосив Євген Головаха – є кілька умов. Має бути віра, тобто довіра. Надія — тобто щоб ми сподівалися, що переможемо. І вбивати її – дуже загрозливо. Ну й має бути суспільна консолідація, солідарність – між громадянами насамперед. Також між громадянами і владою, і між представниками влади. Якщо всього цього не буде, можливість нашого спротиву суттєво зменшується.
Що стосується солідарності, то між громадянами вона в нас і досі є. Громадяни в цілому підтримують один одного. Як не дивно, на горизонтальному рівні майже немає конфліктних ситуацій. Попри всі неймовірні розбіжності, страждання, втрати, українці один одного добре підтримують. Це дивовижний приклад. Щодо солідарності з владою. Згадаймо рейтинг Зеленського: жоден президент у мирні часи не наближався до таких показників. До цієї події [зміни уряду] він мав 60% підтримки. Зараз у зв’язку з цими подіями є ризик її втратити.
Країна, яка переживає такі скрутні часи, додає до всії тих ризиків, які має, ще один, пов'язаний із внутрішньою деконсолідацією. Якщо в суспільстві є певний градус протистояння — це додає проблем, зрозуміло. Тому з цим особливо треба рахуватися.
Очільник академічної соціології України проаналізував ще ряд питань, поставлених журналісткою. Його інтерв’ю Суспільному на гостро актуальну тему в розпал протестних подій свідчить про те, що вітчизняні соціологи тримають руку на пульсі суспільних настроїв, громадської думки та соціальних змін.

25/04/2026

ОДНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПʼЯТЬ ГОЛОСІВ

На сайті Інституту соціології НАН України оприлюднено науково-популярний матеріал д.соц.н. Дембіцького С.С. "Одне суспільство, п’ять голосів"

Українське суспільство не є ні апатичним, ні мобілізованим. Воно активно говорить. Дві третини респондентів займають виразну позицію, але їх голос різниться. Те, що ззовні виглядає як «громадська думка», структурно складається з п’яти різних способів бути громадянином, кожен зі своєю темою, своїм тоном, своїм ставленням до себе і до «нас». Ці способи не вкладаються в континууми, а лежать у різних площинах.

Більш докладно див. за посиланням:
https://isnasu.org.ua/popsci/041_Dembitskiy_-_Odne_suspilstvo_pyat_golosiv.php

19/04/2026

СОЦІОЛОГ ПРО ЗМІНИ «ПОРТРЕТА УКРАЇНЦЯ» ПІД ЧАС ВІЙНИ

На сайті Українського радіо оприлюднено інтерв’ю директора Інституту соціології НАН України, члена кореспондента НАН України, д.ф.н. професора Євгена Головахи під назвою: «Чотири роки великої війни: як змінився «портрет українця»?».
Ведуча Світлана Мялик розпочала розмову з питання: Що найбільше змінилося в нас за минулі 4 роки повномасштабної агресивної війни Росії проти України?
Перш за все вчений нагадав про величезні втрати, які понесла Україна в ході війни – і матеріальні і, передусім, що особливо трагічно, людські. А з суспільством на тлі отих масштабних втрат сталися дивовижні парадоксальні зміни в структурі людських очікувань, оцінок – як люди бачать своє суспільство і як ставляться до його перспектив: «Наш інститут з початку Незалежності проводить моніторинг суспільних змін. Так от у 2021 році лише 19% опитаних позитивно оцінювали перспективи України. А у перший рік повномасштабного вторгнення, у 2022 році, так оцінювали уже більше 70%. Взагалі 2022 рік є рекордним за позитивними показниками, навіть економіки, хоча ми об’єктивно кажучи втратили тоді дуже багато, третину економіки. Я називаю цей феномен шоковою ейфорією. З тих пір показник позитивних оцінок трохи зменшився, що природньо, але і сьогодні більше 60% так вважають. А негативно оцінюють тільки лічені відсотки».
Принципово важливим професор назвав остаточне визначення більшістю українців геополітичного вектору розвитку країни. Колишня амбівалентність поглядів, яка зумовлювала ситуацію орієнтації частини суспільства на зближення зі Сходом (Росією), а частини із Заходом в результаті війни змінилася на переважну євроатлантичну орієнтацію. Тепер східний вектор розвитку України є непопулярним навіть в тих регіонах, які раніше його підтримували.
Подолано також традиційний наратив російської пропаганди про нібито безсуб’єктність України. Відверто кажучи, зазначив соціолог, тому були певні підстави: «Я років 15 тому розробив тест на суб’єктність країни, так от тоді лише 30% опитаних вважали, що Україна є суб’єктом світової політики. Але тепер всі бачать, що Україна знаходиться в центрі світової політики і є важливим гравцем домінуючих європейських та світових процесів. Що підтверджує навіть і нинішні військові дії на Близькому Сході, коли низка арабських країн Затоки, до яких президент України здійснив ряд візитів, зацікавилися досвідом України у виробництві і застосуванні дронів. Та й повага українців до своєї країни, як свідчать опитування, величезна».
Ще однією важливою зміною в суспільній свідомості професор назвав сприйняття українцями провідної верстви суспільства. До 14 року українці, згідно опитувань, вважали такою мафію, криміналітет. Потім йшли політики, посадовці і т. д. Згодом відбулася зміна оцінок: спочатку політики, бізнесмени, чиновники, а потім вже мафія. А після початку війни пріоритети кардинально змінилися: найвпливовішою силою українці вважають армію, потім бізнесменів, робітників, селян, інтелігенцію –
тобто основну масу народу, а мафія відкотилася на передостаннє місце.
До речі тільки 12% опитаних бізнесменів сказали, що вони не мали втрат під час війни, а всі інші їх мали різної міри і масштабів. Таким чином бачення українцями соціальної структури свого суспільства значно змінилося і інтегративні процеси активізувалися.
Щодо згуртованості суспільства, то соціолог назвав фактор, який, на думку українців, зокрема заважає цьому – це проблема мобілізації через ТЦК, так звана бусифікація. Тут думки людей дуже розділяються.
Останнім часом суспільство поступово приходить до суворого реалізму та поміркованого оптимізму. Хоча кількість тих, хто не вірить у перемогу України збільшилася з 4% до 17%, більшість, дві третини, все-таки вірить у неї в тій чи іншій формі. Хоча є й такі, які в силу індивідуальних особливостей не просто втомилися чекати, але й переживають значні психологічні складнощі і проблеми. За даними нашого найповажнішого Центру опитувань КМІС 62% готові терпіти заради перемоги стільки, скільки буде потрібно. 17% готові терпіти обмежений час. Тобто Україна тримається.
-«У 2025 році ми вивчали стресові стани населення в умовах війни, за результатами вийшла книга за авторством С. Дембіцького, В. Степаненка і мого. Так ось тільки у 12% виявлено настільки високий рівень стресу, який може призвести до складних і навіть хворобливих психоемоційних станів та розладів». Тобто психоемоційна стійкість українців залишається високою.
Журналістка запитала гостя про трансформацію поняття «Перемога» та її параметрів і зміни у його вживанні українцями, в тому числі і журналістами. Соціолог солідаризувався з точкою зору, що нині суспільство схильне вкладати у це принципово важливе поняття такий зміст: для України перемогою буде збереження незалежності і державності. Зараз за даними КМІС більшість українців, десь 52%, готові прийняти те, що вони не приймали ще у 2022 році, а саме – зупинити війну по лінії розмежування, а далі все вирішувати в переговорному процесі. Хоча й значна частина українців – біля 40% – з цим ще не готова погоджуватися. Капітуляцію переважна більшість українців категорично не готова прийняти.
Попри зрозумілу трагедію війни українське суспільство набуло багато позитивних зрушень у своїх оцінках та орієнтаціях і важливим є їх не втратити та зміцнювати в ході повоєнного відновлення країни.
На поставлене журналісткою питання про українців та українок з дітьми, які знаходяться в релокації, соціолог, враховуючи аналогічні ситуації внаслідок балканських війн, висловив припущення, що в Україну можуть повернутися ті, хто не зміг чи не захотів адаптуватися в інших країнах. В той же час активна частина релокантів, які знайшли там роботу, вчать мову, віддали дітей в місцеві школи скоріше за все можуть прийняти рішення адаптуватися, а то й асимілюватися і не повертатися в Україну назовсім. Тому вкрай потрібна чітка державна програма повернення, яка б давала людям реальну перспективу працевлаштування і налагодження життя тут, в Україні.
Тож уся ця глобальна ситуація, її ризики та загрози об’єктивно вимагають завершення війни та активних дій держави і усього українського суспільства по відновленню мирного життя та розвитку України.
На завершальне питання журналістки – що потрібно, щоб ми трималися і не здавалися – вчений вказав на підтримання українцями власної резильєнтності, життєстійкості, суспільної згуртованості навколо ідеї перемоги як збереження державної незалежності, довіри до влади збереження української ідентичності. Адже за опитуваннями Інституту у 1992 році вважали себе насамперед громадянами України усього 42%. Інші ідентифікували себе передовсім як жителі конкретного села, міста, області, регіону, світу чи навіть СРСР, що на той момент уже не існував. А зараз вже три чверті відчувають в собі українську ідентичність.
Журналістка подякувала вченому та очолюваному ним Інституту за їх роботу, яка допомагає зрозуміти важливі соціальні процеси в Україні. Інтерв’ю лідера академічної соціології України вчергове засвідчило, що вітчизняні соціологи тримають руку на пульсі українського суспільства і готові надавати науково обгрунтовані рекомендації для прийняття рішень державної ваги.

Повністю див.: https://www.youtube.com/watch?v=J_bcN7p2EbA

06/04/2026

18/03/2026

Рівень довіри до президента України у березні продемонстрував зростання, досягнувши позитивного балансу у +30%.

17/03/2026

Українське суспільство часто описують як таке, що глибоко розчароване у своїх політичних елітах. Соціологічні дані це підтверджують: рівень довіри до політиків й ....