05/09/2026
Так зараз виглядає капітанська будка нашого харвестера — комбайна із сортування та фасування місцевої продукції.
Скоро вона одягнеться в теплі PIR-сендвіч-панелі товщиною 100 мм. А взимку ми перейдемо до облаштування обладнання всередині нашого корабля, пришвартованого в Решетилівці й зайнятого майнінгом атмосферного вуглецю.
Завдання риболовного судна в морі — наловити багато риби, стабілізувати свій улов у часі, тобто законсервувати його, а потім вигідно продати в порту призначення.
За схожою схемою працює наш завод «Карбон Рецикл», що знаходиться на Цибулівці. А над ним уже біліється «Собор Красивих Ідей», у якому збираються реалізовані ідеї продуктів і технологій «Адамівки».
Собор Красивих Ідей схожий на Адамівський іконостас. Тільки всі іконки в цьому іконостасі «клікаються» — створеними продуктами, прикладними моделями та працюючими виробничими циклами.
Крім утілених рецептів різноманітних соусів, наборів сушених овочів і фруктів та інших стабілізованих у часі продуктів, у павільйоні реалізується ще одна важлива ідея — втілення підприємницьких хистів людей.
Так, наприклад, отримала схвалення ідея якогось підприємця виробляти заморожені вареники з яблуками, вишнями чи іншим наповненням із місцевої сировини. Продукт отримав потенційне право називатися «Адамівським продуктом». Ми створюемо "майновий квиток" на цей продукт та обладнання та підписуємо договір асоційованої участі. Далі надаємо місце в павільйоні Красивих Ідей під відповідне обладнання. Підводимо необхідні комунікації. Даємо персоналу можливість користуватися облаштованими побутовими приміщеннями. Надаємо послуги з виготовлення етикеток, які друкуються тут-таки, у павільйоні.
І можна випускати невеликі сезонні партії: вареники з абрикосами влітку, з вишнями чи яблуками — у сезон, а взимку — з капустою або картоплею.
Саме обладнання для такого виробництва, наприклад, може бути придбане підприємцем у межах окремого грантового проєкту.
Візія
Собор Красивих Ідей — це туристичний регіональний дивогляд, модульний павільйон, у якому реалізовані й постійно реалізуються прикладні функціональні ідеї.
Їх можна скуштувати. Помацати. Поцікавитися, як це зроблено. Отримати всю необхідну інформацію: чому це зроблено саме так і як воно працює.
Пригоститися продукцією ТМ «Адамівка».
Причаститися підпискою до її споживання.
Пристраститися пайовим внеском до відчуття достатку та ситої комори.
Собор обігрівається дивоглядом «Піч Гориня», яка живиться подрібненою гілкою, зібраною місцевими артілями по ярах, у підлісках, придорожніх насадженнях, парках та садах.
Однією з перших красивих ідей, реалізованих у Соборі, стала ідея збільшити організований доступ до ринків збуту для сільських домогосподарств та малих фермерів.
Введені в експлуатацію у 2024–2025 роках модулі «Жовта альтанка» — павільйон первинної переробки овочів та фруктів — і «Адамівська соковарка» — апарат парової екстракції соку — дозволили переробляти у стабілізовану продукцію близько трьох тонн плодів на добу.
Але переробляти все — не обов’язково.
Саме для цього будується сортувально-фасувальний павільйон.
Його завдання — відділити товарні плоди від технічних.
Товарні плоди мають уже через три години бути доступними на точках продажу продукції «Адамівка» в інших містах України. Технічні — направлятися на переробку в інші модулі заводу.
Так само плоди, які не знайшли вчасно свого покупця, повертаються на завод: або переробляються на консервовану продукцію, або згодовуються метаногенним археям у відповідному модулі — «Біофермі».
«Біоферма» — наступний модуль, під який ми будемо шукати грантове співфінансування. Його бюджет — близько 7 мільйонів гривень. Бізнес-план і концепт уже існують. Шукаємо слушну нагоду показати донорам красу цієї циркулярної ідеї.
Тестовим методом ми порахували, що за обережного збирання плодів та вчасної доставки томатів до Собору на переробку йде близько 20% урожаю.
Отже, приблизно 80% плодів ми можемо продати свіжими й отримати за них гроші протягом тижня.
А решту 20% — стабілізувати в часі приблизно на два роки у вигляді пастеризованих продуктів.
І ось тут змінюється сама економіка.
Замість трьох тонн плодів на добу, які ми фізично здатні переробити, сортування дозволяє збільшити закупівлю яблук, томатів та інших плодів у населення приблизно вчетверо.
До дванадцяти тонн на добу.
Тонна плодів — від яблук до томатів — у нашому регіоні в середньому коштує близько 5–8 тисяч гривень.
Отже, щодня біля воріт заводу місцеві жителі можуть отримувати близько 70 тисяч гривень.
А за сезон — близько 10 мільйонів гривень плати за зданий заводу атмосферний вуглець, який яблуні, томати, кабачки та інші рослини до того дістали для нас із повітря.
Ці гроші — додатковий заробіток для багатьох місцевих домогосподарств.
Але плоди — лише частина нашого «улову».
Паливом для виробничих потужностей є подрібнена деревна гілка, яку заготовляють місцеві артілі.
«Гориня-3» розрахована на споживання до 20 м³ подрібненої гілки на добу — близько 10 тонн відносно сухої деревини.
У річному вимірі це може становити близько 3,5 тисячі тонн лігніфікованої біомаси — атмосферного вуглецю, зв’язаного деревами в деревині.
Піроліз такої кількості деревини дає виробництву багато теплової енергії. І тут виникає наступне красиве завдання: не викинути це тепло, а знайти йому роботу.
Направити його в наступні виробничі процеси. Створити нові продукти. Побудувати технологічні ланцюги, у яких відхід одного процесу стає ресурсом для іншого.
Минулого року ми платили заготівельним артілям близько 1 800 гривень за тонну.
Якщо система вийде на 3,5 тисячі тонн на рік — це ще близько 6,3 мільйона гривень, які отримають місцеві люди.
І це лише гроші, які Адамівка платить за місцеву біомасу.
Якщо скласти близько 10 мільйонів гривень за плоди та овочі і близько 6,3 мільйона за деревну гілку, отримуємо понад 16 мільйонів гривень, які можуть щороку надходити місцевим домогосподарствам і заготівельним артілям просто за ресурси, вирощені тут землею, сонцем і атмосферою.
Але біомаса сама себе не прийме біля воріт, не відсортує, не відвезе, не перетворить на сік, оцет чи консерви, не розіллє у пляшки й не продасть.
За нашими розрахунками, ще близько 16 мільйонів гривень на рік можуть отримувати місцеві працівники та люди, які обслуговують цю господарську систему: соковари, фасувальниці, оператори, водії, закупівельники, менеджери зі збуту, заготівельники, наладчики, технологи та автори власних виробничих ідей.
Тобто йдеться вже приблизно про 32 мільйони гривень локального грошового потоку — ще до того, як ми почали рахувати туристів і гостей Адамівки.
Бо Собор Красивих Ідей задуманий не лише як виробничий павільйон, а й як регіональний дивогляд.
Людина приїде сюди подивитися на Гориню, скуштувати «Адамівські продукти», побачити, як працює циркулярне виробництво, придбати щось у шоурумі чи заплатити за екскурсію. Але турист не зникає за воротами заводу. Він вип'є кави, пообідає, купить щось у місцевій крамниці, заправить автомобіль, можливо, залишиться на ніч, відвідає решетилівських майстрів та інші місцеві дивогляди.
І тоді одна гривня, яку Адамівка принесла в громаду, отримує шанс попрацювати тут не один раз.
Вона переходить від заводу до господаря яблуні. Від господаря — до крамниці. Від крамниці — до перукаря. Від туриста — до кав'ярні. Від підприємця — до працівника.
Гроші теж повинні циркулювати. Як вода. Як біомаса. Як вуглець.
Тож однією з перших красивих ідей нашого Собору, на нашу думку, має бути чорна земля та економіка, побудована на зворотному русі вуглецю — з повітря в землю.
Рослина дістає вуглець з атмосфери.
Людина збирає врожай.
Ми відділяємо їжу від залишків, створюємо продукти, енергію і тепло.
А частину вуглецю стабілізуємо в біочарі та повертаємо туди, звідки починається наступний урожай, — у землю.
Так виглядає технологія «Карбон Рецикл», яку ми реалізуємо в Решетилівці проєктом «Адамівка».
А на фотографіях — невелика екскурсія приміщеннями нашого харвестера.
Корабля, що будується посеред океану полтавської зелені та інтенсивної вегетації.
Крок за кроком.
